Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №44 Харківської міської ради"

 





Департамент науки і освіти 

Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської 

ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей


Консультпункт

 

 

Розмова з батьками

    

 

Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з дитячого садка. Ми спробуємо відгадати: «Що ти сьогодні їв?»

 А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в садочку було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний, внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це того варте, повірте.

 Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

 Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

 Отже, допомога дошкільнику складається з кількох речей:

• Безпосередньої присутності поруч із ними батьків;

• Зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• Постійного контролю за діяльністю дитини.

Як ми звертаємося до дітей?

 Психологи зробили висновок, що є слова й вислови, які начебто й необразливі, однак за частих повторень здатні дратувати не менше, ніж явний чи брутальний лемент, навіть якщо, звісно, соромляться говорити, хоча ті здатні згладжувати образи й промахи, поліпшувати настрій.

 Заборонені звертання до дитини:

• Скільки разів тобі повторювати…

• Я сказала – зроби…

• Ти що, не розумієш?

• У всіх діти як діти, а ти…

• За що мені така кара…

• Не лізь, якщо не можеш зробити…

• І у кого ти такий вдався…

• Невже тобі важко запам’ятати, що…

• У моєї подруги дитина – просто ангел, а ти у мене…

Потрібні звертання до дитини:

• Вирішимо все разом…

• Якщо ти вважаєш…

• Мій любий…

• Це ти добре придумав(ла)…

• Таке тільки ти міг придумати…

• Я не сумніваюся, що ти в мене найрозумніший(а)…

• Я так вдячна долі, що ти в мене є…

• Впевнена, що ти зможеш…

• Я завжди знала, що моя дитина найкраща…

Навчіть своїх дітей спілкуватися

 

• Користуйся словами ввічливого звертання «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебуваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчика або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділись з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

      

 

Розвиваємо мовлення дитини.Поради батькам:

- постійно стежте за правильністю мовлення дітей;

- своєчасно виправляйте граматичні помилки;

- не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправляйте помилку;

- у двомовних сім'ях завади звертайте увагу на те, якою мовою говорить ваша дитина, виправляйте помилки двомовності.

«Монолог чи діалог?»:

Чи вміє ваша дитина відповідати на запитання, звертатися із запитанням?

Чи вміє логічно і послідовно розповісти про свою діяльність, бачене, почуте, пережите?

А як розвинена у неї фантазія?

Чи складає сама розповіді, казки?

Усі ці мовленнєві навички дуже потрібні будуть вашій дитині в школі.

Усне мовлення людини існує у двох формах: діалогічній і монологічній. Змалку дитині варто спілкуватися з людьми, ділитися своїми думками враженнями і переживаннями.

У сім'ї цю потребу можна задовольнити через індивідуальні розмови та бесіди з малюком.

Розмова дорослих з дитиною має особливе значення, вона впливає на розвиток мовлення і загальний розумовий розвиток.

Діти, з якими батьки багато і вдумливо говорять, розвиваються швидше і мають правильне мовлення.

Поради батькам:

- використовуйте кожну вільну хвилину для розмови з дитиною;

- пам’ятайте, що головними і провідними співрозмовниками в родині є мати, батько, дідусь чи бабуся;

- запропонуйте дитині змагання: «Чия казка краща?», «Чия розповідь краща?» з участю всіх членів сім’ї;

- не забудьте записати у зошит чи на магнітофон розповіді і казки вашої дитини. 

 

 

 

 

 

 

 

У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:
- забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;
- здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;
- забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.
    Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо.
     Сьогодні всі ці визначення поступаються новому - «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку.
     Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.
     «Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) інших.
    За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.
Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.
    Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

    Система освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні

     Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.
    У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 - центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 - центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.
    Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров'я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту.
     Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар'єри, відсутність єдиної категоризації, різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Принципи інклюзивної школи


    Інклюзивна школа - навчальний заклад, який забезпечує інклюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:
- адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середовище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;
- співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;
- створює позитивний клімат у шкільному середовищі.
    Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків.

 

 

 

 

 

Харчування дитини вдома

 


 

Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Привчайте дитину:
- перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;
- під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;
- після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

Якщо дитина харчується у дитячому садку, відкоригуйте режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.

Формуйте у дитини культурно-гігієнічні навички під час вживання їжі. Навчайте малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним.
Обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати у дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:
- привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);
- виховувати слухняність, пошану до дорослих;
- заохочувати висловлювати прохання;
- навчати словам ввічливості.

Подбайте про те, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням обдавайте окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.

У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу обов’язково дотримуйтеся порад санітарно-епідеміологічних станцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    

 Консультація для батьків            

   «Вчіть дитину проявляти мовленнєву активність»     

  Мова – це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі.        Незаперечною аксіомою є і те, що мова є  своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури.      

  А чи замислювалися ви, яка наша усна мова? Чи можна її назвати живою, емоційною? На жаль, ми часто говоримо нудною, маловиразною мовою. Багато кому з нас треба вчитися говорити « своїми словами». Умови, в яких відбувається бесіда, зміст розмови звичайно підказують, які слова  потрібно вживати – урочисті або жартівливі, високі або звичні.        

 Сформулюймо правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкуванняз дітьми.  

  1.Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сімї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сімї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.    

 2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу –дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.  

   3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.    

 4.Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся  вимкнути телевізор, радіо тощо.   

  5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.  

   6. Говоріть правильно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.

    7.Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх по  декілька разів, діти краще сприймають  знайомі тексти.  

   8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

    9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки,  спонукайте дитину до обстеження предмета.  

  10. Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньопов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в  майбутньому – і в  опануванні письма.  

 
 
Консультація для батьків "ЯКА  ІГРАШКА  ПОТРІБНА  ДИТИНІ!"

 

 

 

Важко уявити гру дошкільника без іграшки, причому дитина не просто забавляється, а бачить у ній товариша, живу істоту.

Дорослі часто дивляться на іграшку як на аварійний засіб, коли не мають часу приділити увагу дитині. Бери хоч всі іграшки, тільки не заважай!

Нова іграшка завжди радість для дитини, вона захоплює її, викликає інтерес, бажання якнайшвидше заволодіти нею. Але... минуло зовсім небагато часу, і нова іграшка забута. Чому?

Яка потрібна іграшка, щоб вона була супутником дитячої гри?

Іноді ми, дорослі, купуючи іграшку, виходимо з того, що подобається нам самим (гарна, практична), не думаючи про її відповідність вікові, вподобанням нашого малюка, що може дати ця іграшка для його розвитку. Якщо ви купите дитині, писав А. С. Макаренко, заводну мишку, цілий день заводитимете й пускатимете її, а малий цілий день дивитиметься на цю мишку й радітиме,— у цій грі не буде нічого хорошого. Дитина в цій грі залишається пасивною, вся її участь полягає в тому, що вона дивиться. Якщо ваш малий займатиметься лише такими іграми, з нього й виросте пасивна людина, що не прагне і не звикла творити нове, не вміє долати труднощі.

Обов'язково покажіть синові, як гратися новою іграшкою, як користуватися нею в іграх. Пограйте разом з донею: «Давай пограємося з новою лялькою Марійкою. Я буду мамою ляльки Наталі, а ти — Марійки...» (Тільки в грі ви зможете так близько узнати свою дитину.)

Треба з розумінням ставитися до прихильності дитини не лише до іграшок, а й до іграшок-замінників (різноманітних коробочок, мотузочок, стрічечок, камінчиків тощо). Ні в якому разі не можна їх викидати, адже вони допомагають реалізації ігрових задумів малюка.

Центром багатьох дитячих ігор «в сім'ю» є лялька. На неї спрямовані всі ігрові дії «тата» й «мами».

Лялька допомагає дитині моделювати норми взаємин між людьми в трудовій діяльності. Наприклад, діючи з ляльками в ролі вчителя й учня, продавця й покупця, діти вчаться проявляти взаємну увагу, чуй ність, турботу про іншу людину.

Якою ж має бути ця іграшка?

Ляльки можуть бути різних розмірів. Добре, щоб у них був змінний (зимовий і літній) одяг. Лялька для ігор старших дошкільників повинна мати ще й святковий, робочий, шкільний одяг, з елементами на ціональних костюмів.

Прочитайте синові чи доньці оповідання В. Карасьової і обов'язково обговоріть його потім.

 

 

 


Зайчик

В. Карасьова


 

Був у Світлани зайчик. Не живий, не справжній, але теж гарний. Сірий, вушка в середині рожеві, а хвостик — білий, пухнастий, дуже схожий на сніжинку.

Свого зайчика Світлана любила. Годувала його супом, спати з собою клала й іншим дітям давала погратися.

Ось і зносився зайчик. Спочатку хвостик у нього відірвався, потім — вушко. А шерстка збилася та наїжачилася.

Побачив зайчика Юрко і каже:

Який поганий заєць! Підійшла Галя й питає:

Навіщо тобі такий старий, такий безхвостий? Вітя радить:

Викинь його!                                            

А Наталка, Світланчина старша сестра, взяла голку з ниткою, пришила зайчикові хвостика, потім вухо, почистила його й сказала:

        Хто давніх друзів у біді кидає, той і нових не матиме!

 

Розвивати ігри з ляльками допомагають різні атрибути: меблі, коляски, побутова техніка — холодильник, телефон, пральна машина.

Потрібні дітям і транспортні іграшки: молодшим — великі дерев'яні і пластмасові вантажні машини, самоскиди, паровоз з вагонами; старшим — автомобілі, різні за призначенням, санітарний, пожежний та інші (до всіх таких машин треба причепити шнурок з наконечником), а також технічні іграшки — інерційні, електрифіковані.

Обов'язково мають бути й будівельні іграшки. Цеглинки, кубики, бруски одного кольору — для малюків, різні конструктори, будівельні тематичні набори для 5-6-річних.

Велику педагогічну цінність мають дидактичні іграшки, в яких закладена й сама ігрова дія, і результат. Граючись з дорослими, дитина вчиться розглядати предмети, порівнювати, розбирати на частини.

Такі іграшки, як пірамідки, матрьошки, мозаїки; різні настільно-друковані ігри типу розрізних картинок, лото, кубиків, також дуже потрібні дошкільникам.

Для розвитку рухів бажано придбати обручі, скакалки, м'ячі, кеглі.

Малий любить готові іграшки. Але не менший інтерес становлять для нього й іграшки-замінники (різні коробочки, шнурочки, камінчики тощо). Знайдіть місце і для цих іграшок – вони чудові помічники в реалізації ігрових задумів дитини.



  
 

/span